Я живу на Україні і соромлюся розмовляти українською.
Що можна казати тоді про інші сфери.
Я живу в країні, де чиновники не вміють навіть захистити народ.
Це обрані депутати та мери.
Я живу в країні, яка може годувати всю Европу
Але не здатна прогодувати себе
Я живу в країні, де навіть за 3 тисячи, автостопом
Не доїхати, щоб зустріти тебе.
Сумно.
Я живу, у колись квітучій долині,
Яку залили бетоном та понабудували "палаців".
Я живу зараз у ній і буду жити донині.
Поки останні сліди грошової зарази,
Не зчистять з широченних плаців.
Я живу. Так живу я. А це значить - що я існую.
А як існувати - не знаю.
Інші сидять собі й у вус не дують
У них міліарди, а я пропадаю.
Не через те, що нема чого істи.
Не через те.
А через те - що усі егоїсти
Ніщо не святе.
Цікаво.
Якщо б знали, що так буде,
Радянські солдати
Проливали б вони кров, стільки бруду
Ламючи німецькі гармати?
Чи стояли вони до кінця, до краю
Відкриваючи дорогу нам. У ліпше майбутнє
До "світлого, усміхненного раю"?
Можливо.
Але ми не взнаємо, бо ганьблячи пам'ять
Покриваючи її брудом своїх вчинків...
Як ми зможемо взнать?..