Згадалося про давнину,
Як жито жала у війну.
Як палец втяла боляче
Аж кров на колоски тече...
Все з пальца капало, текло,
А сонце з неба так пекло.!
А за невмілії труди-
Криваві по стерні сліди...
Шукала чим перев’язати,
А нічим треба жито жати.
І жала, і снопи в’язала
Жаль заробітку було мало.
Я пальця мало не відтяла
Тому, що жито вперше жала.
Було мені тринадцять літ-
На все життя зостався слід.
Від жнив мені зостався шрам,
А серп здаеться й досі там.
Його за стріху як заткнула
Та назавжди про те забула