Ранить глибоко, вганяє у жертву,
палить іскрою власного бажання,
тіло, що ззовні, лишаючи мертвим,
шиє голками, бо вірить в кохання.
Ангел небесний, мислитель часу,
подумки шепоче про цінність душі.
Вісник надії пірнає у масу
манни небесної, вдихає вірші!
Марить серцями, що пишуть поеми,
прагне позбутись неба у сні.
Рве свої крила за фальшиві дилеми,
плаче сльозами, а линуть пісні.
Стріли пускає неспинно у ціль -
краще забуде про власні поразки,
аніж побачить заподіяну біль,
бо більше не буде вірити у казки!
Стріли Амура виблискують світлом.
Лучник життя повертає востаннє;
на крилах парить, огортаючись вітром,
Ангел полює, бо вірить в кохання!