Так боляче, що й сил нема кричати,
Моя тюрма – це я сама,
Хотіла, навчитися літати,
Та забула, що крил нема…
Неправильні рядки, неправильні думки,
У круговерті власних невдач,
Очі безбарвні та скляні,
Просто – сама собі палач…
Та й занадто багато цих просто,
Смішно, аж до вільної хрипоти,
Так боляче, так тупо, так гостро,
Так страшно на дні самої пустоти….
Невпевнено зникають мрії в переходах,
Прошу милостиню – хоч грам теплоти,
Та спотикаюся на власних сходах,
Відкриваю очі, і чую, що кричать «лети»…
12.01.2013