Я тишу слухала в смерековім шатрі,
І кришталеву пісню водоспаду
В красі зомліть хотілося мені:
Той Дух Гірський таку вже мав принаду.
Казково сніжний пух обвив гілки,
Колючий іній стовбури фарбує...
На землю сріблом сипляться голки,
Я все стою і серцем тишу чую.
Торкнешся пристрасно моїх долонь,
І холод губ знов жаром запалає...
А Дух Гірський (я бачу, осторонь)
Стоїть неподалеку й не пускає...
Ти не ревнуй мене до того дива
І пристрасно сьогодні не цілуй...
Той Дух звабливий, дужий, я - красива...
Ти краще зрозумій...а не ревнуй...