Моя вигадлива потребо,
жаданий витвір давніх мрій!
Тріпочеш ти в душі моїй,
як журавель у жмені неба.
Нахромлюєш на вістря стрічі,
журою зрошену, оту
мою отруйну самоту,
закутану у тихий вечір.
Голубиш серце на осонні
п’янкого щастя, і тому
не вірші спалюють пітьму,
а поцілунки безборонні…