Одного дня художникові сильно пощастило.
Копав город він, як завжди,і викопав мішок.
Відкрив-а там грошей велика сила!
От перший переживши шок,почав він думать
Про скарбів використання і згадувать свої бажання.
Хотів він фарби,пензлі і холости…
В крамницю завітав і цілий віз всього собі придбав.
Й не важко йому було усе везти,
Бо він візок з собою взяв.
От хата повна всякого добра,
І слід би до роботи братись.
Та гроші все із розуму не йдуть.
Почав вже за мішок боятись,
Що злодії вночі залізуть і вкрадуть.
Тож треба витратить хоч скарбу половину.
А що б іще такого побажать-художник і не знав…
Почухавсь в голові-халупу розглядав,
В який вже мешкав бозна скільки років…
І вдався до рішучих кроків-ї
Нове помешкання у селищі придбав.
Ось хата,наче ляля,на помості…
І новосілля відгуляли гості…
Майстерня-рай,простора і світла.
Холстів повним повно у кожному кутку
І фарб не зрахувати,і пензлів-без числа…
Мольберт новий художника чекає.
Та новоспечений господар зволікає…
Узявсь лиш раз-не твориться йому,
Кудись та муза клята ділась…
А як легко йому колись писалось і творилось!
Щож сталося тепер,коли все є ?
Що заважає і злетіти не дає?
І де натхнення крила?Куди поділася їх сила?
Мовчить бідаха наш…Не знає,що робить…
То їсти хочеться ,то пити,
То просто десь гуляти і ходити.
Самотньо стало одному.
І вирішив він жінку запросити.
Мовляв,кому буде і їсти зготувати і хату доглядать.
Пішов в село і незабаром
Вернувся з неабияким «товаром».
Знайшов він господиню хоч куди!
Красуня,прясти,шити вміє,
Готує так,що з ложкою з`їсиш!
Та ще й мистецтво розуміє…
От стали любо вже удвох в тій хаті жить
І Господа хвалить.
Усього вдосталь є у хаті,живуть собі заможні і багаті,
І півень у них гроші не клює!
Та все не родиться картина.
Художнику не твориться ніяк.
Щодня збирається бідак гаразд до справи взятись…
Та все думки до господарства йдуть
Як треба що-з мішка беруть,
Часу нема до творчості звертатись…
Бо сказано-родина!
Аж незабаром ще й знайшлась у них дитина…
Тим часом те і інше вже придбали.
Корову,і овець,і кіз,свиней загін…
І клопііт є щодня.
Аж ось маленький син художника
навчивсь ходити,
І до майстерні якось причвалав.
Побачив пензлі,фарби взяв.
Спочатку довго їх поволі розглядав,
А далі декілька повідкривав
І на холсті,що на мольберті спочивав,
Щось зі смаком руками малював,
А далі татові і мамі показав.
Мовляв,ось бачите-моя картина…
Така собі дитина!
Художник здивувавсь,як легко,граючись,
Дитячий розум,не забруднений нічим,
На живопис ураз налаштувався.
Сам він уже давно не брав і пензля в руки.
Хазяйство забирало увесь час.
А син із легкістю за його справу взявся-
І ось вже перші робить кроки…
Почав давать йому уроки,
І незабаром сам в мистецтво повернувсь.
До того ще мішок із скарбом «здувсь»,
У ньому закінчились гроші…
І вже художник вдвох із сином працював.
В майстерні і писав,і малював.
І заробітки мав хороші.
Мішок той спорожнів. І вже з нього не брали,
А знову в нього клали.Та не боялись бідарями буть.
Бо знали,що вже самі
Своїми силами майбутнє будували…
***
Ну а мораль в цій байці є така,
Що гроші тимчасові,
А те,що у душі є творче джерело-
То має буть в життя основі.
20.07.12,4.01.13.