СТАНІСЛАВОВІ РОССОСІ
Тебе нема на Байковій горі.
Ти за життя згорів! Тож звідки попіл?
О цій сумній зварйованій порі
мені чомусь незатишно в Європі.
Дощі й сніги. Набридли і мені
ті Стрітення, те стрітення, те свято...
Невже оті дарунки іменні
від прощі душу змусять врятувати?
Хто спатиме на цвинтарі душі,
де забуття своє плекає квітень?
Повзуть думки холодні, мов вужі,
яких повік уже не відігріти.
Кому із ними солодко, а втім,
яка словам від слова насолода?
Будую і руйную власний дім,
де посестрою моститься негода.