чи повні ми вже по вінця?
книжкова полиця думок наших
вже ломиться від ваги недосказаних,
траурною перев'язаних.
там повна збірка образ,
десятитомні антології,
по інтелектуальній аналогії
на теми "що ж сталось?"
"де помилилось?"
"коли скінчилось?".
там збірки матерних лірик
несказані тим, в кого вірив.
несказані недоблизьким
колишнім, слизьким.
що обличчя, цікавості сповнені,
зносили.
на полицях слів болючих повені,
зливи,
торнадо з шипованих мрій,
що в моїх внутрішніх полях
ростуть мов обридлий пирій,
і маскують до спокою шлях.
мої думкосховища переповнені!
почуттями провини-вини
нерозуміння стіни.
там скелети в фундаментах замуровані.
остови тих "я", що вмерли, людьми
і мною замордовані.
і голову розпирає.
навпіл розтинає
болем.
спрагою до волі.