Подяка

Елена Каминская7
Первоисточник:
        "Благодарность"
               Евгений Глебов-Крылов -
                http://www.stihi.ru/2013/12/19/7238

 Вспомню я в час прощания с миром
      Терпкий запах листвы тополей,
         И ветров налетающих гривы,
            И тягучие струи дождей.
               Вспомню я, обрывая дыханье,
                Наслаждения жизни земной:
                В полумраке ресниц трепетанье,
                Аромат  нежный,
                пряный,
                хмельной.


   Вспомню я неценимое счастье:
      Жить с улыбкой, о смерти забыв,
         И бесценность людского участья,
            И концерта бессмертный мотив.
               Вспомню светлые детские грёзы,
                Дым костра и журчанье реки -
                И в ответ благодарности слезы
                Потекут
                по морщинке
                щеки.


   Не стыдясь, вдруг покатятся щедро,
      Как любимой в подарок - цветы.
         Расставание кратко, мгновенно,
            С тем, с чем свит пуповиной судьбы.
               И когда хмурым днём, ночью лунной
                Вспыхнет, взор ослепляющий, Шар,
                Я успею сказать: Боже мудрый,
                Я пожил,
                вот я –
                пепел и пар...


КОММЕНТАРИИ:

Сердечно благодарю автора Елена Каминская за перевод на украинский язык.


Лёша (Алексей Андреевич Пугаев), друг покойный, оценил эту песню, когда я спел её у него дома под гитару. "А ты, оказывается, тонкий лирик!" — с приятным удивлением заявил он и... 10 июня 1994 года опубликовал мою песню "Балаган" в своей газете "Эфир, Экран, Сцена". Это был мой дебют в печати. Гонорар пропивали вместе. Пролили бражку на одну из дискет.

Хотя в 1989-м Аркадий Кейсер и Андрей Свиридов опубликовали в малотиражке –настенном листке МЖК "Отрар" моё стихотворение "МЫ", но тираж не превысил несколько сотен. И потому за публикацию в прессе "МЫ" (Коммунисты) я не считаю.

ПЕРЕВОД на УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК:

В час прощання із світом згадаю,
Запах листя тополі терпкий,
Вітра гриву, що лине по краю,
І струмків дощових вільний  крій.
Як згадаю, так стисне і подих,
Насолоду життя на землі:
В напівтемряві вій гарних вроду,
Ніжні пахощі, пряні, хмільні.

Неоцінене згадую щастя:
Це та посмішка, вічно жива, 
Співчуття, що в людині не згасло,
І Чайковського нотні дива.
Пригадаю і мрії дитячі,
Дим багать, дзюркотіння ріки,
А у відповідь – сльози на вдячність
Постікають по зморшках щоки.


Не стидаючись, ллються  так  рясно,
Як коханій в дарунок – розквіт.
Це прощання коротке, завчасне
З пуповиною прожитих літ.
І тоді, в день похмурий, чи ніччю,
Злине блискавка чорна, мов Дар
Може встигну, скажу: «Боже вічний
Я віджив, ось я: попіл і пар…"