Як зітхне на небі перша зірка,
Скрипне раптом несміливо хвіртка...
Хто там,хто?Чи вітер,чи людина
Із доріг життя приніс новини?!
Стану у бентезі на порозі,
Гляну: хтось прибився по дорозі.
Весь пом"ятий,в ранах босі ноги,
А не просить,впертий, допомоги...
Запрошу у затишну світлицю,
Дам від спраги випити криницю!
Нагодую,і хлюпну в чарчину,
Заміню подерту одежину...
А захоче трохи відпочити,--
То нехай,що він такий нечистий!--
Постелю м"яку крохмальну постіль,
Кажуть, щастя в дім приносять гості...
Ну,а вранці,так воно буває,
Я проснусь - його уже немає..!
Стану у бентезі на порозі:
Тільки слід від хвіртки по дорозі...
І така впаде на серце туга,
Наче втратив брата або друга,
Наче щось велике дуже втратив...
А не знаю ж навіть, як і звати...
Пригадаю думкою пильніше:
Ми стрічались,певно,з ним раніше..!
Певно,так!Бо щось таке у ньому
Аж до болю вже мені знайоме...
Аж до болю він мене стривожив,
Бо на мене дуже,дуже схожий...
Ось, - для порівняння! - гляну в люстро:
Боже мій!
А в люстро,люди,пусто!!!
Порожньо,як у ночнім тумані...
Де ж моє зображення кохане..?!
Де відбиток мій з чолом печалі?
Що ж це там твориться в задзеркаллі..?!!
Й тут на мене як вода з цеберця
Здогадка холодна в саме серце:
Це не ТАМ,це ТУТ...
це я,одначе,
Вже нічого в світі цім не значу...
І тому мене не відбиває,
Що душі у мене вже немає!
І тому такий я тут самітний,
І до мене світ цей непривітний...
І тепер я знаю вже, -О Боже!-
Чом на мене мандрівник той схожий,
І чого так тяжко я страждаю:
То ж моя душа в світах блукає..!!!