моя дівчинка звикла лежати в багні
і дивитись, як зверху пливуть чиїсь ноги.
а над ними уфо й метеорні вогні.
й тихий шепіт вітрів. й надкосмічності стогін.
моя дівчинка любить коріння дерев,
що крізь попіл все тягнуться в лоно природи,
проростають у води набухших черев,
й повесні викликають завчасні пологи.
моя дівчинка любить безхатченків-псів,
і згодовує їм весь молочний цвіт шкіри.
для птахів в неї завжди знайдеться свій крів
поміж теплих кімнат міжреберної ліри.
моя дівчинка спить між густої трави,
що лоскоче її небом вкриті зіниці.
всі бояться її, мов нічной мари,
що ззирає уверх із пустої криниці.
моя дівчинка люба живіша живих,
бо крізь неї до неба зринають полині,
бо крізь неї росте весняний перший цвіт.
і вона - це земля. і вона - це святиня.
11/02/2013