Цей вечір сірий і просочений дощем,
На вікнах лінії, мов лінії долоні,
І світ мовчить, а вітер дме в лице
Не затулятись. Ліхтарі безсонні
Дарують світло тіл своїх німих
Цій жінці, що несе у грудях сповідь.
Вона одна, їй треба трохи сил
Щоб не розлити свого серця повінь.
Ще до світанку десять ліхтарів,
Вони, як пси, ведуть її незрячу,
А я стою на перехресті вір
Між вже сліпою вірою й ще зрячою.