так мало в світі затишних людей.
таких, що теплі мов верблюжа ковдра,
що біль маскують запахом лілей,
й душа в яких прозора й старомодона.
таких, що сяють тихо, в двадцять ват.
таких, з якими світ без відзеркалень.
що ігнорують біль минулих втрат
у тихому теплі міських віталень.
таких, що прочитають між рядків
і зрозуміють вірно, без спотворень.
і не зведуть повітряних мостів
з своїх амбіцій, криків й невдоволень.
таких, що будуть поруч хоч би що,
коли твої думки вже божевільні,
й не зітруть твоє Я на порошок,
бо з ними фобії й психози спільні.
так мало тих, що сонячні, мов мед.
і їх все меншає в брудному нано-світі.
де лише сім гріхів та сита смерть,
нема їм місця, ніде правди діти.
та є ще в серці крапелька тепла,
яким я можу ще когось зігріти.
і хай навколо хаос та імла -
у серці затишно й не в'януть квіти.