Важезна легкість на душі,
Смердюча суміш зла і суму,
На серці вибила вірші,
Зв’язавши душу білим шумом...
Несправжні почуття,
Химерне вбивче щастя...
Пройшло крізь все життя,
Стрілою. Може вдасться?..
Чи вдасться залишитись другом?..
Буття я зможу підкорить?..
Чи буде на дорозі біла смуга?..
Чи голосно душа мовчить?..
Я зможу залишитись другом!
Буття я зможу підкорить!
І на дорозі є вже біла смуга!
Душа - мовчанням верещить!
Палаю я смертельним болем...
Та песимізм, закутий в кайдани,
Вже не знайде назад дороги,
Не пробереться у жахливі сни!
Ненавиджу я людям довіряти,
І не люблю я взагалі людей...
Коли ти хочеш криком закричати,
Від болісних, ненависних ідей...
P.S.
Думка мозком грає. Навіжена...
Художник з неба, перекинув туш...
Зорі в небі мерехтять скажено...
Втопилися у склі калюж.
Все добре, все чудово стало...
Настала ніч! Усе позасинало...