* * *
Осіння повінь оминає серце,
яке чомусь ще інколи тремтить.
Закохуватись вже немає сенсу.
Якщо любов це вічність,
зрада – мить.
І хоч ми і залежимо від миті –
не наробили зайвих помилок.
Від бруду душі наші не відмиті,
бо бруду, як такого,
не було.
Ми дочекались осені в коханні
і інших вже нам не потрібно див.
Благаю Бога, щоби на світанні,
Він обидвох нас в ліжку розбудив.