А ви ніколи не уявляли,
Як бездоганні кристали сніжинок,
Що так мелодійно спускаються з неба,
Зминаються під підошвами нечищеного взуття?
А ви ніколи не чули,
Як серед нічної тиші зимового лісу,
Де навіть повітря здається завмерло,
Громом відлунює кожен крок?
А ви ніколи не приглядалися,
Скільки різнобарвних малюнків
Народжують тіні на білому снігу,
Коли його торкається вранішнє сонце?
Тож я вам бажаю хоча би спробувати -
Уявити… Почути… Побачити…
Те величне непомічене,
Зім’яте квапливими кроками,
Щоби об нього не спіткатися
Та не отримувати зайвих синців.
17.01.2013