* * *
Іще, бува, старі серпи
Знаходиш...
Станеш. Палиш.
Чи люди йдуть, а чи снопи?
У білому — як спали.
Як спали в сутінках землі...
Сновидами й зникають —
Немов далекі журавлі
До себе їх скликають.
І довго палиш...
Вже гуля
І місяць по озимі.
І біло світиться земля,
Як люди ті незримі...