(Вільна інтерпретація І. Аненського)
Вже колір останній погас,
Як шепіт в північнім благанні...
Зникає все враз без прикрас
В моїм божевільнім коханні.
З рахунку збиваюсь не раз,
Далеко не видно, сіріє...
Пронизливий вітер весь час,
Потужно хурделиця віє.
Та щось моє серце двоїться,
Далеко вона - я це знаю.
Ночами мені часто сниться,
Що я її палко кохаю.
Та мрії моїй вже не збутись,
Сніг білий і мертвий - це доля.
Настав час для нас розминутись
На цьому холодному полi.
Ми зблизились - все це, здається,
Тривало одну тільки мить.
А серце у грудях ще б"ється,
Та тільки уже не болить.
..............................
Вже колір останній погас,
Як шепіт в північнім благанні...
Зникає все враз без прикрас
В моїм божевільнім коханні.