***

Я зберу по шматках всю себе, щоб порізати знову,
Розтопивши на ліжку безперечну пусту площину
Розкажи як ти там, що покласти в основу?!
Скільки раз прогинатись, впасти й прокинутись зі сну?!

Бог повільно вмирє в кожній думці заломленим світлом
І в воді потихенько звивався похмурий туман.
Скільки слів потонуло, а скільки  промокло наскрізно,
Скільки звуків шипіло, залишивши місця для ран.

Може карма!? я - це хтось, хто раніше терміну скорився!?
І мій світ помиратиме знову і знову поволі,
Мов ритуал, для того, щоб шепочучи молився
Устами підданих, весь біль, в бою на полі.

Розкажи як ти там, я повідаю трохи про себе,
Розкажи про світанки на твоїх паралельних шляхах.
Я прокрученим компасом впаду мертва в обійми до тебе,
Бог помер не в мені, його просто не видно в очах.