За січнем лютий, вже не сніг, а січка
насічку нову на долоню доні
Господь кладе:
- Приймаєш?
- Так!
і дивишся, а що за знак
отам в долині,
де Сонце із Меркурієм зустрілись,
де купідона стріли цілили, встрявали, випадали,
знов летіли...
А дні, як шпиці в колесі стрімкім
зливалися в одне, блищали, сяяли, світили
як Сонце, як Зоря,
як аура твоя у люстрі золота,
як очі після любощів опівдні
найкращої у Піднебессі жінки...