* * *
Пишу. Не можу зупинитись.
Як графоман, пишу, пишу...
Завжди запізнююсь, спішу.
Де взяти час, щоб помолитись,
чи, боронь Боже, помилитись,
вдивитись в люстро, поголитись,
відчути тонкощів межу...
А чи збиратиму врожай?
Щось у мені перемикає,
і – запитання виникає:
– А чи потрібен він?
Вважай,
бо Вічність
спати
не лягає.
...І повертаєшся до справ,
немов життя своє проспав.