Коли востаннє бачились з тобою,
Тоді ще літо бабине було.
Ми мріяли про щастя під вербою,
Але воно чомусь нас обійшло.
Та тільки серце вірити не хоче,
Що поруч тебе інша, а не я,
Про це мені верба весь час шепоче,
Що ти не мій, а я вже не твоя.
Тепер я стала думкою сумною,
Неначе птах зі зламаним крилом.
Навіщо доля розвела з тобою
Тоді, як літо бабине було?