Життя, як і доля, у муках дається.
За що наді мною так гірко сміється?
До ліжка недугом з різдва прикувала.
Гадала, від світу мене відірвала?
Хотілось коханою бути й кохати,
І власну дитину в обіймах тримати,
Чи сина, чи доньку – немає різниці,
Із рученьок рідних напитись водиці.
Та щастя зазнати мені не судилось,
Воно в інші двері м'ячем закотилось.
Життя пролітає, як вітер у полі.
А скільки лишилось прожити в неволі?
Гірка моя доля, гірка, наче хіна...
А може, і справді у мене провина?
Здається, я Бога тоді прогнівила,
Коли мене мати під серцем носила.