Дно

Юля Алексеевна
я иду —
деревья
потухли
как фары
упавшей
с обрыва машины
глаза —
как пальцы рабочего
красновато припухли
рисовать в минорном
людские могилы
я —
в отмирающем вижу муку
я —
в извечно большом
страданиями плескаюсь
слова
каверкаясь
падают
строка
за строку
мое дно
чуть ниже
чем я сейчас
опускаюсь