Білим бархатом вкриває
Заметіль поля й дороги.
Ніжним снігом посипає
Так, що виросли пороги.
Взувши валянки сріблясті,
Дід Мороз через пороги
На четвірці попелястій
Мчить на сніжнії дороги.
Заливаються дзвіночки,
Сніжний пил ну, так і в’ється.
Українську вдяг сорочку
Дід Мороз, мені здається.
Так, сорочку – вишиванку,
Таку пишну,бо сама
Вишивала її зранку
Рукодільниця – Зима.
Український наш Морозко,
І гостинний, і веселий.
На гринджолах та по мосту
Він подавсь в міста і села.
Всім гостинці, подарунки,
Ні про кого не забув.
(З ним була Зима – чаклунка),
А ось Раду обминув!