Дороги - пульсуючі вени землі.
З лещат людського потоку
Так важко іноді вирватись…
Запишу для початку широку.
Хочу швидко зійти з цього шляху,
Вічно тісного та злого,
Мені б на вузьку стежину
Простору неозорого…
Хтось мріє знайти непроторену,
Вздовж і вшир крокує землею,
Інших слідів не помітивши,
Величає хибно своєю.
Комусь все кортить чужою ступати,
І тут не минути розплати, -
Зростеться уже довіку
З неясним відчуттям утрати.
Щасливі - короткі…
Не йому віри рівненьким, мов скельце,
Знає давно моє зболене серце -
За ними каміння й ритвини,
Обабіч зловісні остроги,
Тому обирає сумні і важкі
Роздумів дальні дороги.
Відчути не кожному біль чужий,
Йдучи дорогою прощ.
Хтось шукає дороги з поводирем,
Знаю, кращий з усіх -
Сліпий Дощ*.
«Світ за очі» зветься одна з доріг -
Куди занесуть ноги…
Внесу й бездоріжжя, мабуть, сюди,
Для когось це теж дороги…
Мені ж наймиліший над хмарами шлях,
Коли не лякає безодня,
Тільки шкода, мов дим розсіється враз,
Щойно прокинешся
Від безсоння…
Завжди пам’ятатиму з безліч доріг
Розпуття - сліди блискавиці…
У розпачі марно себе віднайти,
Думки жалюгідно ниці…
Додай, доле, барв веселкових
В життя моє чорно-біле,
Терпляче долала твої всі дороги
Ніколи просити не сміла…
Ще більше обіч посірів мудрий камінь,
Мовчало захмарене небо…
Та ви ж про дороги дізнатись хотіли,
А я все про себе
Й про себе…
Asturias 23.11.2012
*http://www.stihi.ru/2011/05/20/6762