И ты, пречистая, святая,
Сестрица Феба молодая!
Меня к себе в подол взяла
И в чисто поле отнесла;
И на могиле среди поля,
Ты, как ту волю на просторе,
Седым туманом повила.
Баюкала и напевала,
И колдовала ты… А я…
О, ты, волшебница моя,
Всегда во всём мне помогала,
И всюду, зоренька моя,
Не угасала, а сияла!
В степи безлюдной, на чужбине,
В далёкой неволе
В кандалах ты красовалась,
Как цветочек в поле.
Из казарменного смрада
Чистою, святою
Вылетала, как голубка,
И понадо мною
Ты взвилася и запела,
Пташка сизокрыла…
Словно бы живой водою
Душу окропила.
И я живу, и надо мною
Своею божьей красотою
Витаешь ты, мой херувим,
Золотокрылый серафим,
Моя наставница святая!
Моя ты доля молодая!
Не покидай меня; в ночи,
Днём, вечером, и утром ранним
Ты будь со мною… и учи,
Учи чистейшими устами
Восславить правду. Подскажи
Молитву, в вечность собирая…
Когда умру, моя святая,
Моя родная, положи
Ты сына кротко в домовину,
И блеск слезы, хотя б единой,
В глазах бессмертных покажи.
Оригинал
Муза
І ти, пречистая, святая,
Ти сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла;
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І я…
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла!
В степу безлюднім, в чужині,
В далекій неволі
Ти в кайданах пишалася,
Як квіточка в полі.
Із казарми смердячої
Чистою, святою
Вилетіла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспівала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила.
І я живу, і надо мною
Своєю божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене; вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною… і учи,
Учи неложними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву діяти до краю…
А як умру, моя святая,
Моя ти мати, положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.