Начаклуй но мені любові повен кошик, щоб я здуріла.
Моє місто втрачає осінь, наче птаху відрубують крила,
тож зима, - одиначкам стане безумовним міні-кінцем.
Зовні я все тоє дівча з завіршованим злим лицем,
зовні вічність мов би заклякла і пірїнками нiс щекоче;
моя ж внутрішність постаріла й загляда сумним гостем в очі.
Місто диха червоним в груди, небо пилом зайшлося в танці;
начаклуй но мені такого, щоб у вуха молив "зостанься",
щоби серце під стукіт серця за клітчастим сірим пальто
заспівало, й співало далі, й муркотіло зігрітим котом.
Щоб, в кінці кінців, надихало на мотузки, стілці і мила;
начаклуй но мені любові повен кошик,
щоб я здуріла.