Чому тебе я знов благаю,
Скрізь біль і смуток відчуваю
Любов, прошу і закликаю:
«Допоможи… допоможи!».
У твої очі поринаю:
Лиш тільки знову їх згадаю,
Я все навколо забуваю.
«Лиш тільки ти! Лиш тільки ти…».
«Чому?», - себе я знов питаю
І сам собі ж відповідаю:
«Тебе безмежно я кохаю!
Але чи будеш поряд ти?».
Тебе… Тебе не забуваю,
І знов, і знов тебе благаю,
За кілька кроків лиш до раю:
«Допоможи… чи відпусти!».
«Що зробиш ти?», - цього не знаю,
Лиш біль без тебе відчуваю.
І крок за кроком все втрачаю,
Прошу, благаю: «Відпусти…».
«Прошу, лиш відпусти до раю», -
Тебе я знову закликаю.
У сповненим тобою краю
Без мене ти, лиш тільки ти…