Долоню під щоку лаштує вечір,
Бузкова тінь – метеликом на плечі,
За шибками – цивілізація гуде,
Там непомітно, безупинно йде
Світ за очі, за край небес від нас –
Добро, краса, чи правда без прикрас,
Чи той, кого звемо ми Богом,
Хто відкриває нам в житті дорогу…
За вікнами зненацька тінь побачу,
Знесилену і зморену від плАчу,
Ще мить – на вулицю чимдуж лечу,
Хапаю за рукава, щось кричу,
Тягну у затишне тепло, додому,
Де відігнати хочу смертну втому,
Ще мить – парує кава на столі,
Удвох співаємо улюблені пісні!