Цівкою тоненькою
День зникає в просторі,
Як піску кристалики
Під вогнем хвилин.
Хтось все намагається
Жити в своїм гонорі
Та чомусь лишається
Назавжди один.
Дехто серед галасу,
Загубився повністю,
Втратив своє бачення
На остачу літ.
Інший – десь відлюдником,
Поступившись гордістю,
Перейшов з молитвою
У далекий світ.
Що не впустить грішного
До своєї житниці,
До цього безмежного
Скарбу всіх пізнань.
Тільки крізь чистилище,
Браму – судну митницю,
Пройде кроком впевненим
У кінці долань.
Там у невагомості,
Підкорившись мудрості,
Що давно закладена
У таємність сфер.
Знайде щиру істину
В невимовній мужності
І своє призначення
Впише в коловерть.
21:49, 13.11. 2012 рік.
Зображення: http://www.remontila.ru