Вже вечір теплим синім плащиком
Закутує поля, будинки, сад...
А сонце, попрощавшись, квачиком
Фарбує у рожеве небеса.
Скрізь тиша, наче все тут вимерло,
Навшпиньки ходять тіні ліхтарів,
А місяць то пірне, то винирне,
Із темних хмар, як жар із димарів.
Шепоче стиха зірці зіронька:
– Чому нема весняних солов"їв?
Чом милий не цілує вустонька,
Так ніжно, так, як тільки він умів.
Безсонна ніч моя аж до світання...
– Прощай – сказав він і пішов з дощем,
В душі печаль... моя любов остання
Буяла квітом пишних хризантем.