Забутії мрії,як тополі в полі.
Повернулися до мене.
По тихому,по волі.
Розповіли мені правду.
А я гірко заплачу.
Бо боюся,більше,
мрії не побачу.
Не побачу,не почую,навідь не згадаю.
Та в далекому куті,душі заховаю.
А як то зробити,що б себе сховати.
Та і голову на світ,білий,не здіймати.
Не дивитись,не любить,навідь не кохати.
І з болем у серці,більш не засипати.
А чому повинен,я таке робити.
Чому не підти в поле,
Під тополем не сидіти.
Не згадати усі мрії,
та не повернути.
Ну й нехай серденько крає,
тільки б не забути.
Поки мрії бракло,я думав кохаю.
Дітлахів собі зробив,живу,виживаю.
Тихесенько час погаю.
Світ з очей ховаю.
Будуючи життя таке,навіщо не знаю.
Та не забарилася,мрія,повернутись.
Спіймала жарким мене,
каже схаменутись.
Що б в житті не сталося,
треба пам'ятати.
Кохати по справжньому,
та любити мати!
Нагада,та й годі,давай до роботи.
Розуміти треба,щоби повернути.
Згадати усе,все що має бути.
І до кого серце лине,тої не забути.
Файне небо.
Гарні зорі.
Місяць на долоні.
А як придивитися,
зорі тонуть в морі.
І море те чує,як просю у долі.
Допомоги у Бога,плач дере у горлі.
Та без неї,ні,не треба,
ні неба,ні зорі.
Ні місяць золотявий.
Ні хвилі на морі.
І краплинки сліз з очей витирая.
Дивлюся на світло,а його не має.
От сидить воно в мені.
Душу випирає.
Іскри із кресала вогонь нагріває.
Роздуває,роздмухує,серце вириває.
Та як то згасити,пожежник не знає.
Як би нам то зрозуміти.
Що діяти,коїть?
Як серце і душу мені заспокоїть.
Чи пробаче дружина?
Чи мати почують?
Та діточки мої милі,мене не розчулять!
Бо крається серце.
До другої лине.
Бо більше ця мрія,
мене не покине.
Усе те ще з давна,душу бадьорить.
Бо як так і далі,серденько згорить.
Знайте квіти.
Знайте трави.
І ви знайте зорі.
І ти знай море,бо ніхто не повторе.
Я насправді захворів.
Ми обидва хворі.
Закохався я у очі,блакитні-
як зорі.
Пробач мене серденько,
що стільки барився.
Та і з Господом нашим
сильно не ділився.
Мрії мріяв не ті.
Не туди дивився.
А прийшла до мене доля.
І я захопився.
Часом думки я гадаю,
сам,собі,тихенько.
Що сталося то сталось
тільки б моя ненько.
Від мене не відхрестилась,
старою рукою.
Пригорнула до себе,
та дала спокою.
Почула мене,зрозуміла,
вислухала в волю.
Та й відправила на північ,
спонукати долю!
Я покину все,полину,до тебе.
Без болю.
Не здійсниться моя мрія.
Така її воля!
15.10.2012.