* * *
«Засвіт встали...» — здалеку долине,
І Посуллям сунуть правіки,
І прапам’ять ходить по Волині,
І своїх стрічають козаки.
Наче ми були іще в Трисвятті —
Ти і я, і з Оржиці Панас, —
Довго він жмурився при багатті,
Лиш оце ловити здумав нас.
Ох і поблукали ми в темноті
Сну короткозорого, як ніч, —
Десь і я бухикав на болоті
Та очима кліпав — чим не сич?
Ані вирви, трясця його діду,
Ані смерті — Господи прости...
Ой поїду! Та й нехай по сліду
Вогняні спалахують хрести.
Всі живі ми, онде як, Панасе!
Слобідська свінула далина...
Чень, підтягнеш молодецьким басом.
«Засвіт встали...» — котиться луна.