От всей души благодарю Любушку Григорьеву
за перевод стихотворения
Страничка Любушки
Любовь Григорьева 2
http://www.stihi.ru/2017/04/18/8885
Край дороги вишенька підростала,
Першу весну, юная, зацвітала.
Любовалась вишенька білим світом,
Розпускала бруньочки першоцвітом.
Біля неї вітерець, розгулявся,
Все на неї, молоденькую, задивлявся.
Чарувала молодця, своїм станом,
Білосніжним личиком, та рум"яним.
Сам собі не вірячи - закохався
Й дівчину, добитися, обіцявся...
Приходив щовечора, залицявся,
У коханні вірному присягався.
Та і він був також їй, вже до вподоби,
Кучерявий, синьоокий, чорнобровий.
Вже і помаленьку, до нього звикала,
Довго не з"являвся, то і сумувала.
Ось одного разу, із світання,
Прочекала хвилюючись, до смеркання.
ОпівнОчі, увірвався - розбишака,
Не впізнала, вітрика - неборака.
Став зухвало і настирно, приставати,
Хоч благала бідная, не чіпати...
Поламав їй гілочки і зім"яв листочки,
Понівечив першії, дівочі квітОчки.
Насміявсь над вишенькою, наругався
І кудись світ за очі, він подався.
Пролітало літечко золотеє,
Не вертався вітерець більш до неї...
Там у лузі зеленому, за горою
Чула, що гуляє тепер із другою.
Сумувала, нудьгувала, ще довгенько,
Та з"явились, ягідки, червоненькі.
То були плоди її, першого кохання,
Закінчились тоді, всі її страждання.
Перестала вітрика, виглядати,
Бо з"явилося тепер, за ким доглядати.
А той, непутящий, бігає по світу,
Ні хатини, ні сім"ї, немає і дітей.
Ну, а що до вишеньки - щастя та пізнала,
Вже з роками, дощика сподобала,
І живуть у злагоді - діток мають,
Щей онуки й правнуки, підростають.
За гуляку - вітрика - забуває,
Лиш нахлинуть спогади, то згадає...
То ж дівчатка, дорогенькі, розум майте -
Не спішить закохуватись - вибирайте...
----------------------------------
У дороги вишенка подрастала,
Юная, весной она зацветала
Любовалась вишенка белым светом
Распускала веточки первоцветом.
Ветерок возле неё разгулялся,
Вишенкой молоденькой любовался
Очаровала юношу, стройным станом,
Белоснежным личиком и румяным.
Сам себе, не веря - он влюбился,
В своих чувствах девушке объяснился.
Приходил, ухаживал каждый вечер
И в любви, и в верности клялся ветер.
Вишенке понравился ветер бравый:
Чернобровый, синеглазый, кудрявый.
Встречи она с ним ожидала,
Долго не являлся - скучала.
Вишенка с рассвета однажды,
Волнуясь, до зари ждала отважно.
В полночь, он ворвался, бродяга,
Не узнала ветра бедняга.
Приставал к ней дерзко с дороги,
Умоляла его, бедная, не трогать.
Поломал ей веточки, смял листочки,
Изуродовал девичьи цветочки.
Насмеялся он над ней, надругался
И куда глаза глядят, вдаль умчался.
Пролетало быстро красно лето,
Но от ветра не было ей привета.
Там, в лугу зеленом, за горой
Слышала, гуляет он с другой.
Долго ещё вишенка так скучала,
Соком свои ягодки наливала.
Первые плоды ожидания
И закончились её все страдания.
Перестала вишенка ветра ждать,
Было ей теперь за кем ухаживать.
Ветер непутевый, носится по свету,
Ни семьи, ни дома, деток нету.
Ну, а что до вишенки - счастье познала,
На пути своём дождь повстречала,
И живут в согласии – детей ласкают,
Уже внуки, правнуки подрастают.
Про гуляку ветра она забыла,
Все свои обиды ему простила.
Дорогие девочки, ум не теряйте,
Не спешите замуж, – выбирайте…