* * *
Доки не помітили — жилося
Легше. І співалось як в гаю.
...Налетіли. Зміями — волосся...
Розтягли і хату, і сім’ю.
Не збереш по трісочці. По звуку
Голоси не виснуєш святі...
З муки — в муку. З муки — в іншу муку.
В каятті стоїш — як у смітті.
Ну кому, кому воно потрібне?
Ці — не чують. Віри — Той не йме...
Он старий з ціпочком ледве диба.
Он в усі щілини вітер дме.
Сиплються — пісок сухий і сльози
Висохлі. Хоч шапку підставляй.
Скачуть, хлебчуть кров твою пронози.
І дзижчать. І славлять темний гай.