Плаче дощами замкнена хата,
Листя пожовкле – на мокрій покрівлі.
Білки радіють : горіхів багато
І на горищі готова зимівля.
Висока ялина стримить біля хати,
Обвішана шишками – теж для білок.
Люблять руденькі грайливо стрибати
На хату з горіха й з ялини гілок.
Скоро засне, заколисаний холодом,
Мій яблунево – вишневий садок...
Ну а поки ще, прикрашений золотом,
Дивиться в вікна й на ігри білок.
Там, біля льоху, дріма кущ калини
І ображається дід – виноград:
От не зірвали, не було години...
Та й осипається прямо підряд.
Поодиноко антонівка висне,
Сумно прикраси з горіхів висять.
Часом так серце щось міцно затисне:
Ти вже пробач мені, кинутий сад...
Скоро, замріяний, будеш ти спати
В білих обіймах красуні – зими...
Знаю, мене будеш вірно чекати
Разом з прильотом до тебе весни.
Сниться мені і садок, і ялина,
Груша стара і черешні високі...
Зацвіту кущ, поруділа калина,
Сниться дитинство моє яснооке...