за кадром
На этой остановке автобус стоит дольше всего,
У водителя утренний перекур, кофе в пластиковом стаканчике,
Горький и растворимый, будто сгоревшие осенние листья.
Каждое утро небо другое, а люди почти те же.
Узнаю их в толпе,
Придумываю им имена и житейские истории,
По утренним морщинкам догадываюсь об их бессоннице,
Считываю с шевелящихся губ их утренние месседжи,
Воображением переодеваю в костюмы средневековья…
Осени к лицу более всего – средневековье...
Думаю:
вот этот мужчина был бы хорошим пекарем,
И его жесткая борода была бы припорошена мукой.
Тётка с узкой полоской стиснутых губ, –
Не иначе как сестра-монахиня,
Зябнущая под утро в пустующей келье собственного тела.
Разгорячённая коренастая девица,
Студентка медучилища,
Примеряет чепчик торговки и выводит раскатистым голосом
На всю базарную площадь: «Гле-е-е ечеки!!!»
Паренёк с плеером – юный разорившийся рыцарь.
Золота – только что в сердце да под ногами...
...И лишь одна женщина постоянно остаётся за кадром,
Лишняя и в этом мире, и в том, далёком –
Молодая дурноватая дворничиха, окружена сворой бездомных собак –
Они говорят с ней, а она – с ними.
Всегда – и только с ними.
Вырезанные маникюрными ножничками силуэты
В Господней книге поздней осени...
поза кадром
Ганна Осадко
На цій зупинці автобус стоїть найдовше,
У водія ранковий перекур і кава у пластиковому стаканчику,
Гірка та розчинна, ніби осіннє згоріле листя.
Небо щоранку інше, а люди майже ті самі,
Упізнаю їх у натовпі,
Вигадую для них імена та приватні історії,
Вгадую їхні безсоння по ранніх зморшках,
Читаю по ворушких губах їхні ранкові месиджі,
Подумки одягаю в костюми середньовічні...
Осені ж личать найбільше – середньовічні...
Думаю –
цей чоловік був би хорошим пекарем,
І його жорстка борода була би припорошена борошном.
Тітка з вустами, стиснутими у риску, -
Не інакше, сестра-черниця,
Що мерзне на ранок у порожній келії власного тіла.
Розпашіла кремезна дівка,
Студентка медучилища,
Приміряє чіпець перекупки і кричить розкотистим голосом
На ринковій площі: «Гле-е-е-ечики!!!»
Хлопець із плеєром – юний збіднілий лицар,
Золота – тільки у серці та під ногами...
...Лише одна жінка щоразу лишається поза кадром,
Зайва і в цьому світі, і в тому, далекому –
Молода макоцвітна двірничка із цілим виводком безхатніх собак –
Вони говорять до неї, а вона – до них.
Тільки й завжди – до них.
Витнуті манікюрними ножничками силуети
У Господній книзі пізньої осені...