Хмарою, летіла хмарою за обрій,
Білою, пухната ковдра, чи то вітрила,
Вільною, і це була остання спроба,
Шкода так, що тіло грішне в землі згубила.
Ти прикрий, прикрий листками цю відвертість,
Сльози лий, дощі для осені не лихо.
Може щось колись й знайдеш на місці серця,
Все збирай, те все - вона, усі ті крихти.
Вічною, чи стане вічною – хто знає?
Хмари ті, мов білі душі, щомить зникають.
Тільки б ти знайшов місток, не впав із краю!
Хто іде у неосяжність вже не вертає.
(16.10.12)