Ця осінь як давня книга,
Втрачає листки поволі.
Дощить і холоне стиха,
Готує нам сни зимові.
Впускаю цю осінь в душу,
В кімнату впущу її подих.
Ховатись від неї не мушу -
Зварю нам каву на двоє.
Ми будем із осінню пити
каву - гірку і гарячу.
Мені - за столом сидіти,
А їй все листки малювати.
Люблю тебе, мила осінь!
За фарби, дощі і тумани.
За листя і мокре волосся -
ти довше лишайся із нами!
Лиши ці дерева у барвах,
шарфи, парасолі, калюжі...
І місто ранкове в туманах -
так на казкове схоже!
Художник змалює листя,
Поет оспіває тумани,
Нам двом в цьому місті не тісно.
І ти не введеш в оману!
Скажи мені, осінь мила,
На довго до нас чи скоро
Розчинишся зранку в імлі,
Залишиш на день зимовий...
Та поки ти тут пануєш,
Фарбуєш в яскраве листя,
Щоранку краплі рахуєш,
Малюєш щастя на стінах! :)