Прометей

               
               Дмитру Кременю - другу i поету

Вiн жив - де люди не живуть.
На п’ятiм поверсi пiд дахом -
Таким собi самотнiм птахом,
Щоб краще Господа почуть.
I люди бачили й не раз,
Як до поета серед нОчi
Господь приходив, водночас,
Слова послухати пророчi.
Бо мав поет чудовий дар
Перекладать Господнє слово
I свiт нести до яничар,
Що жили поруч випадково.
I вiн, як давнiй Прометей,
Освячений Святим Покровом,
Ходив, щоб лiкувати словом
Тих збожеволених людей.
А люди пили й сперечались,
Дiлили душi i майно
I навiть Бога не боялись,
Бо вже й не вiрили давно...
I люд простий, i посадовцi
Не розумiли це буття -
На п’ятiм поверсi? В хрущовцi???
Отак то?...Теж менi життя!
При його величi та змозi...
Невже??? А вiн дививсь услiд,
Як йшли невдахи по дорозi
I проклинали Божий свiт.
Здавалось, наче божевiлля
Покрило маривом мiста
I знову вiн шукав зусилля,
Щоб їм нести свого хреста...
I тiльки iнодi спокуса
Несла поету щось сумне
I вiн зiтхав крiзь чорнi вуса:
«Коли ж це, Господи, мине...»


Вiрш iлюструє картина Андрiя Антонюка "На Голгофу"