Коли серце твоє заболить
А від гніву ще й тиск зашкалить
Тоді слово, наче іскри летить
І смертельно у відповідь жалить
– Зупинись, спини себе
Коли серце стискається – Жах!
Це ж кругом тільки підлість і зрада!
Гнів шалений горить у очах:
Де ж та правда і де та розрада?
– Зупинись, спини себе
Якщо бачиш кругом чорноту,
Бруд, гидоту і лише розпусту –
Адже люди розгубили цноту!
І в душі стане, наче аж пусто
– Зупинись, спини себе…
Пам’ятаю учителя з школи
Діти всі його дуже любили
Заворожені мимоволі
В тиші кожнеє слово ловили.
Та бувало, що часом( Це ж діти!)
На уроці розшумляться чомусь
То, щоб тишу тут знов відновити
– Тихо! Тихше! – кричали комусь.
А учитель, піднявши лиш руку,
-Зміст цих слів, мабуть, кожен збагне –
Говорив всім без крику чи грюку:
– Зупинись... Кожен спини себе...
Починати, все ж, треба із себе,
І змінитися спершу собі
Не кричати комусь як то треба,
Щоб змінилося щось не землі.
Подивитись прискіпливо з боку,
Заглянути глибоченько в душу –
Це завдання із того уроку
В першу чергу я виконать мушу.