Перевод с украинского
http://www.stihi.ru/2012/09/25/5037
Всё дальше, дальше небеса…
Душа в минорной грусти виснет…
Как поселиться светлой мысли,
Надежде – как не угасать?!..
Деревья, колыбель-трава,
Меня вы оживите, оба,
Взволнуйте сердце до озноба,
Пронзите трепетом слова…
Поймать бы круг в томленье лет
Спасательный, чтоб зло отторгнуть
И замереть в немом восторге,
Забыв про ядовитость бед…
Заманчивая осень, в плен
Возьми, чтоб диво выводило
Мне колыбельную вполсилы,
Чтоб ранам сердца не болеть…
Октябрь мой, чутко отзовись:
Горит души моей безбрежность –
Даруй добро ты мне и нежность,
Калины гроздью прикоснись…
Затихнут и уснут грехи,
Соблазнов я глотну, запомнив.
Улыбкой грусть мою заполнив,
Родятся новые стихи.
Оригинал:
Подаленіли небеса...
Душа в мінорнім нишкне сумі -
Як оселитись щасній думі,
Коли надія пригаса?
Дерева й колихка трава,
Розважте знов мою пригнобу,
Зчудуйте серце до ознобу
Тремкої ніжності слова...
Подайте рятівних отрут,
Щоб у натхненному захланні
Скипіть в німім зачудуванні,
Забувши про ядучість скрут...
Зманлива осене, у бран
Візьми, щоб видиво казкове
Виспівувало колискові
І гоїло пекучість ран...
Мій жовтню, чуло відгукнись
На зболену душі навстіжність -
Даруй цноту і щедру ніжність,
Калини гроном доторкнись...
Замовкнуть стишені гріхи,
Лиш зваб твоїх ковтну, як завше,
І сум за усмішку сховавши,
Нові шукатиму шляхи...