А жовтий колір - колір самоти,
та жовтень непомітно розквітає,
ступає і викрашує сади,
поля, ліси, що ген за виднокраєм.
Так хочеться ще бути молодим,
закоханим в пухнасте павутиння.
Над річкою пливе духмяний дим,
жовтіють на городі дині, дині...
А я цю жовтизну люблю в піснях,
в ледачім вітрі, в травах, що дрімають...
Здається, не проходило ні дня,
ні ночі безнадійно і намарно.
Жовтіє сонце. В небі голосять
птахи, до перельоту вже готові.
Ми зранку вибігаєм в сонний сад -
з тобою розуміємось з півслова.
І пробуєм на смак цю жовтизну,
як інші - зиму, літо чи весну.
ТАТЬЯНА СП