Я помолчу, доколе мир играет в нарды
иллюзиями тех, чье имя - запасной.
Отмерены уже мной десять жалких ярдов,
всего один лишь раз, хоть правильный - седьмой...
Надену не шифон - накину темный бархат,
на сцене появляться мне негоже.
Я здесь побыть хочу, среди земного ада,
и переждать антракт, укрывшись в первой ложе.
Пусть мыслей кружева широкая упрячет фалда,
лишь прикоснется грусть ко мне журчанием реприз.
Я расплачусь за все. Пикантное же это сальдо
укроет плотный бархат мой в ряду сутан и риз.
А чтоб кому-то лишнего не грезилось порою,
то с ними буду до тех пор стыдливо-отчужденной,
пока бесстыдно я твоей ладонью не прикрою
души глубокий вырез на груди - такой бездонный...
Оксамитний вірш
А я помОвчу, доки світ пограє в нарди
Ілюзіями тих, хто ще на лаві запасних,
Я вже відміряла якихось десять ярдів,
Але лиш раз... а кажуть треба - сім.
Одягнуся не у шифон, - загорнусь оксамитом,
Не вийду з-за куліс, не зможу,
Я хочу тут побути, з цим спекотним літом,
І пересидіти антракт у першій ложі.
А вигини думок ховатиме широка фалда,
Лиш сум торкне мене перетіканнями реприз,
Сплачу за нього і за щастя, а пікантне сальдо
Сховає оксамит, щільніший від сутан і риз.
А щоб кому там не примарилось, не подвоЇлось,
Я сором"язливо-люб"язна буду доти - доки,
Не затулю долонями, без сорому, - твоїми
На грудях декольте душі, до неможливості глибоке.
( Лана Сянська )