Люблю тебе тепер,
Всі таємниці здер.
Не "після" і не "до", у променях згораю.
Навзрид або на сміх,
люблю тепер, при всіх,
А вчора - промовчу, а завтра – я не знаю.
В минулім "я любив"
як в холоді могил.
Все ніжне, що в мені - безкрилить і стриножить,
Хоча поет поетів говорив:
- Я вас любив, любов ще, бути може...
Говорять так про кинуте, відцвіле –
І в цьому жалість є і милостИвість,
без трону потурання королю.
Є в цьому жаль, роки що уявила,
Порив, де вже загублена нестримність,
І як би недовіра до "люблю".
Люблю ж бо, вір-не-вір
Моє «тепер» як вир.
Мій вік стоїть тепер – не зріжу і не вдарю!
У часі - у продовженні "тепер" –
не дихаю з «було», прийдешнім я не марю.
Прийду я вбрід і вплав -
Тепер - хоч обезглав! –
З цепами на ногах і з гирями по пуду.
Ти тільки помилково не застав,
Щоб після "я люблю" додав ще я і "буду".
Є гіркота у "буду", як не дивно,
Підроблений автограф, червоточина
І лаз – що у запас, чи двері,
Отрута, що на дні шукатиме людина,
Теперішньому ляпас мов, чудна картина -
Той сумнів в тому, що люблю тепер я.
Герой французьких снів
З численністю часів,
В майбутнім де - не те, й по-іншому в минулім.
Приставлений де був я до ганьби стовпів,
До мовного бар'єру
я кликаний був. Чули?
Різниця в мовах - ах!
Становище це - крах!
Та ми з тобою вдвох шукати вихід згодні.
Люблю тебе і у складних часах –
Й в майбутньому й в минулому «сьогодні»!
http://www.youtube.com/watch?v=gc6VrHhTr28&feature=related