Насправді усе залежить від тебе. Але цю банальну істину мусиш відкривати кожен раз самотужки, бо поки тебе по справжньому не припече, тобі здається, що хтось винен в твоїх нещастях, а щастя тобі мають принести, як різдвяний подарунок. Ми фатально боїмося вибирати. Нам страшно відчути свободу. Ми лякаємося справжніх почуттів. Ховаємося від любові. Соромимося бути щасливими по-справжньому. Ми занадто рано залишаємо дитинства світ, але дорослими стаємо рідко, тому втрачаємо щирість та свіжість почуттів, а мудрості не набуваємо. Від того барвистий калейдоскоп наших днів_місяців_років поступово стає сірим потоком нудного існування.
Насправді усе залежить від тебе. Ти можеш сісти на велосипед і поїхати світ заочі. Це не буде втечею від реальності. Це буде шлях до повернення. Спробуй посміхнутися щиро цьому світові. Він повен любові. Повен щастя. За нього не треба платити. За нього не буде розплати.
Головного не мовиш словами. Та і не треба. Поринути в спокій. Загорнутися у вовняний шалик любові. Довіритися світові, що тебе породив. Подарувати йому свою ніжність. Хай серце буде твоє маяком для тих, кому зараз важко, хто втратив надію, блукаючи підземеллями відчаю, зневіри та браку кохання.
Наш Всесвіт розширюється не від Великого Вибуху, бо вибухи руйнують, призводять до хаосу. Він розширюється від Любові. Її дуже багато, вона все прибуває і прибуває. Підставляй пригоршні, винось ночви. Падає дощ. Золотий дощ Любові.
Амінь!