Ми такі різні,
Ніби перлини рудого намиста,
Спогади пізні
В ценрті самотнього сонного міста...
Ми такі ніжні,
Теплі на дотик, солоні на спогад,
Ні, не заміжні,
Просто знайомі. Просто на здогад.
Ми такі справжні.
Зараз. І крапка. Два птахи в полоні.
Хвилі колажні:
Тіло залізне і душі холодні.
Ми такі схожі.
Чом тоді сльози на твоєм обличчі?..
Як перехожі,
Без зайвого одягу й прісного кітчу... 2010