На вечірньому небі зорі
виблискують цигарок вогниками,
які
палять
нервово
десь у безодні
Ангели,
споглядаючи за Землею,
як її колотить від болю,
що їй завдає людина,
яка проміняла волю
на компьютер
та холодильник,
від якої
розповзається сморід,
бо душа
полишає тіло,
яке по інерції ще
дихає, робить, говорить,
зовні-жива істота,
та насправді безмозке зомбі...
У здоровій Боговій задумці,
як в червоній, палаючій крові,
люди-помилки-тромби.
І летять у серпневому небі
недопалки розчарованих ангелів
Надією-зорепадом,
розкреслюючи небо
крилатими
сподіваннями.